Маркус Ія
ЗНАЧЕННЯ "КОРОТКОГО КУРСУ БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВА” С. СІРОПОЛКА ЯК ПЕРШОГО ПІДРУЧНИКА З БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ ДЛЯ СУЧАСНОЇ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ УКРАЇНИ
Багато видатних українських бібліотечних діячів змушені були покинути Батьківщину на початку 20-х років XX століття. Їхні знання та досвід згодились на теренах інших держав, збагатили культурну та наукову спадщину зарубіжних країн. В незалежній Україні ми з нової сторінки відкриваємо імена людей, яких були вимушені навіть не згадувати, праці яких вилучались з бібліотек, не дозволяли друкувати. Одне з таких імен - Степан Онисимович Сірополко - видатний український книгознавець, бібліотекознавець, бібліограф, культуролог, педагог, політичний, громадський, культурний і освітній діяч.
Степан Сірополко протягом всього свого життєвого шляху працював над пропагандою та пошуком шляхів розповсюдження української книги. Він виступав також з новою концепцією роботи народних бібліотек, закликав зробити їх загальнодоступними і безкоштовними.
Уже перебуваючи в еміграції у Польщі, С.Сірополко написав перший підручник з бібліотекознавства українською мовою. У 1924 році товариство «Просвіта» у Львові коштом фонду "Учітеся, брати мої” видає великим на той час тиражем в 300 примірників «Короткий курс бібліотекознавства. Історія, теорія та практика бібліотечної справи» .
В основу книги С.Сірополка було покладено стислий огляд лекцій, які автор читав в 1917 - 1918 роках у Київському Фребелівському педагогічному інституті та на інструкторських курсах, де здійснювалась професійна підготовка бібліотекарів.
Матеріали для лекцій Степан Онисимович брав з реального життя та шляхом скрупульозного вивчення історії бібліотекознавства та книгознавства. Наприклад, у 1917 р. Київська міська дума обрала Сірополко членом міської управи для керівництва народною освітою. На цій посаді він багато уваги приділяв формуванню мережі загальнодоступних книгозбірень у Києві. За його ініціативою Комісія з народної освіти міської управи у квітні 1918 р. визнала за необхідне відкрити безкоштовні бібліотеки-читальні з дитячими відділами на Шулявці, Куренівці та Печерську, а також залучити товариство "Просвіта” й представників культурно-освітніх установ до керівництва міськими бібліотеками-читальнями .
Підручник з бібліотекознавства С.Сірополка у стислій формі подає аналіз стану бібліотечної справи і бібліотекознавства на той час, найважливіші відомості з історії бібліотечної справи України та світу. Автор був упевненим, що бібліотекознавство є суспільною наукою, першочерговим завданням якої має бути «встановлення найкращих засобів поширення людського знання, думки і почуття шляхом випозичання у тимчасове користування книжок, які для цього скупчуються у певному місці» [2, С.99]. Цікавою є і запропонована автором типологія бібліотек з огляду на тогочасний розвиток мережі бібліотек в Україні.
Значна увага у підручнику була приділена питанням технології і організації бібліотечної справи України, були подані принципи комплектування бібліотек, бібліотечної статистики, висвітлювались особливості бібліотечної професії, простежувався розвиток бібліотекознавчої лексики та термінології [4] Автором було висловлено переконання, що громадська бібліотека в Україні має бути вільною від усякого політичного, національного та релігійного впливу, вона повинна була мати книжки літературною мовою тих національностей, яких вона обслуговує. Праця С.Сірополка стала, власне першим українським підручником з бібліотекознавства, що і стало підставою для обрання його Почесним членом товариства «Просвіта» у Львові [4].
Більшість принципів діяльності бібліотек, викладених С.Сірополком в підручнику, не втратили актуальності й до сьогодні. Наприклад, автор чітко формулює головні засади, яких мають дотримуватись народні, а зараз публічні бібліотеки в процесі комплектування, зокрема:
1) враховувати попит, думку читачів і ступінь їх підготовки;
2) при формуванні фонду уникати будь-якої однобічної політичної, національної та релігійної орієнтації: бібліотека «... повинна по змозі задовольняти різні напрями й погляди читачів, дбаючи про те, щоб кожна літературна, наукова, філософська та інша течія знайшла собі місце в бібліотеці, як вона найшла собі місце в житті»[7];
3) «говорити народу правду і лише правду. Ніякого затемнення, ніякого накручування в цей або інший бік, хоч би політична потреба хвилі вимагала прихилення світогляду. Девізою нашою повинно бути в тім напрямі незабутні ніколи слова М. Драгоманова «Неправда - не просвіта!»[7];
4) найбільша увага - підростаючому поколінню, яке повинне мати вільний доступ до шедеврів світового письменства у перекладі рідною мовою;
5) пріоритетне місце у фонді має належати художній літературі.
У підручнику «Короткий курс бібліотекознавства. Історія, теорія та практика бібліотечної справи» С.Сірополко відзначає, що високу оцінку книзі на той час давали крім бібліотекарів ще й вітчизняні вчені, філософи, видатні представники української літератури та публіцистики: Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш та інші.
Автор підручника відзначає, що пошана до книги перейшла від старшого покоління літераторів до молодшого і, як приклад, наводить вислів про книгу видатного дослідника української літератури С.Єфремова: «Завоювати майбутність поможе нам книжка і тільки книжка» [3, С.130].
С.Сірополко в 30-х рр. 20 ст. підкреслював справедливу думку,що «якраз тепер книжка являється найсильнішим піонером українського Відродження, будителем живого духа і носителем культурних цінностей, так потрібних для нашої попаленої й потоптаної ниви народньої» [7, С.34].
У праці «Короткий курс бібліотекознавства» С.Сірополко висвітлював свою думку й про те, якою взагалі повинна бути українська література. Так, на його думку, художні твори повинні відповідати не лише мистецьким, естетичним вимогам, а й виконувати навчально-виховну роль. Книга на релігійну тему мусить виховувати сумління, розказувати про роль церкви в житті нашого народу в минулому, про церковний устрій, про різні віри, про початок та історію релігії. С.Сірополко вказує, що науково-популярна література повинна висвітлювати не лише образи історичних героїв, а й об’єктивно змальовувати сучасні події і обставини, за яких відбуваються зміни в житті та поглядах українського народу.
Отже, на думку С.Сірополка, бібліотекарям необхідно напружити всі сили для боротьби з книжковим застоєм, повернути культ книги, «пам’ятаючи слова французького публіциста Лябуе: «В загальній картині цивілізації місце кожного народу означується кількістю книжок, яку він прочитує»[6, С.73].
Теперішньому і майбутньому поколінню бібліотекарів та книгознавців потрібно як найчастіше звертатися до праць С.Сірополка для найглибшого та найширшого осмислення сучасних проблем бібліотечної та книжкової справи.
Список використаної літератури
1. Євтух М. Духовні заповіти Степана Сірополка / Г.Артемчук, М.Євтух // Рід. шк. - 1997. - № 10. - С. 6 - 9.
2. Ківшар Т. Видатний просвітянин // Київ. Старовина. - 1992. - № 4. - С. 96 — 111.
3. Євтух М. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 688с.
4. Ківшар Т. Визначний український вчений, громадський і політичний діяч Степан Сірополко // Вісн. Кн. палати. - 1997. - № 8. -С. 22-24.
5. Ківшар Т. Степан Сірополко: до 125-річчя від дня народження // Бібл.вісник. - 1997.- № 6. - С.33.
6. Кіра Р. Степан Сірополко про книгу, вимоги до неї, правила читання // Рід. шк. - 2000. -№11. - С. 72 - 75.
6. Сірополко С. Короткий курс бібліотекознавства. Історія, теорія та практика бібліотечної справи. - Л., 1927. -110 с.
|
